Комментариев нет

Господарства українських сіл розорені, розграблені, а люди кинуті на призволяще, — на виживання.

Политика Comments (0)

Як би не гудили, не кривдили колгоспне минуле, але люди села, свого часу, мали роботу, зарплату і захист. Вирощували мільйони тонн зерна, цукрових буряків, м’яса і іншої сільськогосподарської продукції. Покоління з покоління будували свої господарства. А от у незалежній Україні все по-іншому. Не вкладається в голову, в душу, в напругу мозку стиль, політика нашої влади стосовно села. Господарства українських сіл розорені, розграблені, а люди кинуті на призволяще, — на виживання.

Бурлить с.Зеленьків Тальнівського району, що на Черкащині не один рік. В людей украдено (через махінації з майном) мільйони гривень, є чим, кажуть, стелити дорогу куди хоч та щей безнаказано знущатись над людьми.

У березні 2003 році голова адміністрації і начальник управління агропромислового розвитку привезли у с.Зеленьків Тальнівського району нового директора, Лисенка Р.. І сном і духом не знали селяни „хто це” і справедливо висловись, що як „кота в мішку” привезли. Проте чотири із семи засновників під їх тиском таки затвердили Р. Лисенка в.о. директора ТОВ „Зеленьків”. Так і вирішили подальшу судьбу сільської громади.

Ступивши на зеленьківську землю і об’їхавши усе господарство, Лисенко радісно сказав: „У Вас тут усе збереглось, як у справжньому колгоспі. Тепер Ви мене звідси і бульдозером не випхнете”. Радості не було меж, адже було ще що красти у трударів села.

Люди с.Гуляй-Поле, що в сусідньому Катеринопільському районі, Черкаської області, де уже устих похайзяйнувати Лисенко, переказували: „придивіться до Лисенка, спочатку у Вас виріже усе на металом, потім худобу, а далі зникне спільно нажите деситиліттями майно”. Люди знали замашки свого земляка, тому і били тривоги до зеленьківської громади, адже їхніх два господарства, де працював Лисенко лежали в розрусі, розграблені ним.

Здихались і вигнали Лисенка із свого села селяни с.Гуляй-Поле, але їх попередження не стали предосторогою трудівникам с.Зеленьків.

Якщо ж прочитати листи, що відправлялись із Зеленькова до Президента, правоохоронні органи, в прокуратуру від районної до Генеральної, то все те, не вбереш у кілька томів. В кожному листі плач і горе селян Зеленькова від керівника Руслана Лисенка, якому ніякі закони не писані. Управи на нього навіть Президент України з своїм авторитетом знайти не може, як не можуть знайти ціни на правду, якої добиваються пограбовані селяни села Зеленькова. На ціну життя, Лисенко встановив виходячи з норм своєї моралі, а ось ціни на правду в державі не можуть знайти, щоб розібратись, як це виконуючий обов’язки ТОВ „Зеленьків ” Р. Лисенко за чотири місяці штучно зробив його банкрутом і незаконно заволодів майном колись сильного господарства, привласнивши із ТОВ” Зеленьків” 3 млн. грн. по балансовій їх вартості і паралельно, створивши своє ПСП „Зеленьківське” привласнивши худобу, свині, виорану землю, засіяні поля, насіння, пальне. Збитки на ТОВ „Зеленьків” – прибутки ПСП „Зеленьківське”. Одночасно перебуваючи на двох посадах відразу: директора ТОВ „Зеленьків” і директора ПСП „Зеленьківське”, маючи дві печатки в одних руках, одного ручного бухгалтера, Руслан Миколайович, сам собі продавав, сам у себе купував, що хотів, як хотів і коли хотів робив. Заключив сам із собою угоду і продав худобу і свиней на 54 тис. гривень. Рішенням господарського суду Черкаської області від 20 травня 2005 р., договір купівлі-продажу, самим із собою визнано, не дійсним. Своїм рішенням суд зобов’язав повернути в натурі незаконно отримане майно ТОВ „Зеленьків”. Але доля худоби і свиней і досі не відома. Знають про ці афери і правоохоронні органи, порушили кримінальну справу і перекидають її із прокуратури одного району до іншого, а „ошукані” селени чекають з моря погоди, ждуть поки Лисенко дограбує господарство і село.

Це лише декілька прикладів, порушено не одну, а чотири кримінальні справи: підробка документів, підробка коренців касових ордерів, дача хабара, привласнення людського майна. Мабуть слідчому відділу складно знайти, хто ж має доступ до касових операцій. А сума не маленька – 170 000 гривень. Да велика сума порушника – складно знайти, а тим більше покарати. Море документів, море доказів, але з Лисенка, як з „гуски” вода, тому що вони не розглядаються, щоб не повертати людям вкраденого майна і зарплати в сумі 500 тис. гривень. Лисенко відчуваючи себе безкарним, править на власний розсуд і далі грабує селян, набиваючи власні кишені і відкрито нахваляється, що в нього, „усе куплено”. Адже відчуває особливу турботу і захист від правоохоронних органів.

Колишній голова адміністрації всіма методами захищав Р. Лисенка, відбиваючись, на звернення людей, відписками і при цьому протилежними одна одній, а насправді „дружбанив” з Русланом Лисенком, чого ж тоді більш як за два роки, не вирішив справи не захистив селян і не відстояв правди.

Для погашення кредиторської заборгованості голова адміністрації звернувся до арбітражного керуючого щоб продати майно ТОВ „Зеленьків” Лисенку Р.

Прислухався до прохань голови райдержадміністрації керуючий і виписав директору Лисенко рахунок від 11 жовтня 2006 р. на суму 124 200 грн. за 12 об’єктів основних засобів кредиторської заборгованості. Але і цих мізерних коштів так і не надійшло. Обманув Лисенко і голову адміністрації, арбітражного керуючого і не заплатив грошей за людське майно та щей не зібрав людей і не пояснив ситуацію, щоб зберегти їхне побудоване роками господарство, щоб зберегти їхню працю.

Викупив інший підприємець і тепер багатолітння людська праця вивозиться із села, стоїть розруха.

А Лисенко таки відчув себе одностійним власником і прибрав до рук землю і майно людей, хоча і було обрано майнову комісію і уповноважену особу для контролю за майном пайового фонду, але вони зрадили людей і діяли на руку директора Лисенка.

Власники майна звертаються у різні інстанції, що майно в натурі не виділялось, що Лисенком вирізається, знищується і вивозиться. Після перевірки з майном в ПСП „Зеленьківське” навіть заступник міністра аграрної політики Р. Шмідт в листі від 17 березня 2008 року писав: „Встановлено, що факт самовільного використання майна пайового фонду Р.М. Лисенком підтвердились. Поряд з цим порушено кримінальну справу за фактом підробки документів та ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України”.

Просимо, відповідно вимог ст. 119 Конституції України забезпечити захист прав селян та надати їм відповідну допомогу по врегулюванню майнових відносин в установлений законом термін. Це писав заступник міністра ще у березні, а в даний час на дворі листопад. Ось Вам і установлений законом термін. Справа по захисту прав селян так і не вирішилась. І так щоразу, коли на клич селян Зеленькова приїзжає комісія і констатує факти порушень і зловживань Лисенка Р., складає грізний протокол, або надсилає грізні розпорядження. І на цьому все. На Р. Лисенка управи немає. Складається враження, що всі від прокурора району до Президента не чують селян Зеленькова, не знають слово „правда”, от не знають і все, тут не вчили, не бачили, не зустрічались. Виходить, що всі до кого звертались трударі Зеленькова живуть по „законам брехні”.

Не віриться, не хочеться людям вірити в це, але факти річ уперта і хоч факти підтверджуються кожною комісією, але Руслан Лисенко все більше і більше нахабніє, коли „правда” в його кишені.

У вересні 2007 р. Лисенко самовільно, без рішення зборів власників майна почав скуповувати майно уже пайового фонду і цим же майном обраний сільською громадою голова майнової комісії (він же зоотехнік Лисенка), щоб мав берегти майно людей, всіляко сприяв його розбазарюванню. Куплена Лисенком уповноважена особа, М.Х. Тимошенко взагалі забула хто її обирав і для чого.

Трагедією обернулась ця афера Лисенка для людей. Оцінивши з бухгалтером В. Сатанівською кожну корову господарства не по балансовій вартості, а по своїй, надуманій, почав видерати зароблене майно у селян. За корову необхідно було принести 20 тис. грн. майна і 15 тис. грн. майна за свиноматку. Виходить, що селяни, щоб мали отримати своє майно, вони його купували у „пана” Лисенка. То ще й так „мудро!” можна дурити людей.

В сльозах розповідають селяни, як позбулися майна, думали, що заберуть частину заробленого своєю працею, а получилось, що позбулись усього. Працівники контори хватали з рук майнові сертифікати у кожного, хто приходив у контору і заставляли розписатись за корову, а фактично, що продали майновий пай. Тепер селяни змушені іти у суд, щоб повернути своє майно.

Звітуючись перед власниками майна, голова майнової комісії М. Коханівський, лукавить, вдає що не розуміє, що допомагав директору Лисенку обманути і обікрасти трудівників села і обманом скупити 1 млн. 160 тис. гривень майна. Рознівані люди ставили питання прямо. Чому без рішення зборів скуповується майно по незатвердженим цінам? Чому знищується майно спільної власності? Де ділась худоба ТОВ „Зеленьків” – 353 корови та 209 свиней?

Так нічого і не сказав трудівникам села голові майнової комісії, мабуть і не хотів сказати правди. І приходить думка, що добре живеться Коханівському Миколі Степановичу на фермі, що так підло обманювати своїх людей.

Зухвало, із притаманною пихатістю виступав і далі вводив в оману людей Лисенко. Власники землі і майна так нічого і не почули з його виступу на поставлені запитання. Чому не повертає украденої людської зарплати? Де ділась худоба і гроші за неї? Чому в належній мірі не розраховується за земельні і майнові паї. Але Лисенко відповіді не дав. Як не дали відповіді і прокуратура, по зверненню трудівників села.

Проте аплодували йому лишень ”великолепная семерка” – сім жіночок із його контори. Гарні, писаної вроди, спробуй узнай, котра із них наробила „ЛИПИ” в коріннях – документах, що тепер ніяка прокуратура не може, (а чи не хоче) встановити. А от гнівні виступи законних власників землі і майна їм не подобались. І справедливо прозвучало у виступаючих, що зачипили „осинне гніздо”.

Збори прийняли рішення виділити майно в натурі іншому фермеру, а Лисенку вирішили не виділяти, поскільки воно привласнене незаконно. Присутні представники районної і обласної адміністрації не скривали свого розчарування і незабарились із відповіддю. Голова адміністрації Свідерський Ю.В. надіслав листа жителям села: „Що легетивність зборів сумнівна, поскільки із цим рішенням не згіднні директор ПСП „Зеленьківське” Лисенко Р.!!!”

Ось такий собі „князь” Руслан. Зарплату людську украв, господарство розграбив, майно скупив майном селян, та ще й говорить, що збори не правильні. Усе було Ваше, тепер моє.

Біда та й годі!

Не забарився із відповіддю і сам „пан” Лисенко. Прийшов час розраховуватись за земельні паї. Усі роки орендуючи землю, люди отримували по 300-400 кг зернових культур, а в цьому році поділив село на дві частини одним по 400 кг, а угодним по 700 кг пшениці. От скажи, що не „пан”.

Скільки селяни не звертались до Лисенка, але усе марно. Зібрались власники землі і поїхали до районного керівництва Ю.В. Свідерського. В присутності голови райдержадміністрації люди запитували: за обман, за знущання над собою. Але Лисенко на людей і очей не підняв, не втім, що йому було соромно, а втім що не хотів чути людського болю і демонстративно втік від власників землі із кабінету голови адміністрації. Не знайшли підтримки і захист селяни Зеленькова у районі і знову залишились наодинці із своїми проблемами і дальшими знущаннями над собою. Та й сам голова адміністрації ніяк не відреагував на поступки Лисенка.

Поїхали „слідами” Лисенка в с.Гуляй-Поле, де він устиг „похазяйнувати”. Просимо людей сказати слово-друге. Відповідають сримано, бояться. Чому? Микола Ястремський – механізатор із 40-річним стажем сказав: „Насилу витурили Руслана із села, то чуємо, що він уже у сусідньому районі у с.Зеленьків. Буде тому селу, що і нашому. Як у воду дивився земляк Лисенка.”

Пройшли ми і по руїнах Зеленькова. Таки удалось Лисенку так „майстерно” за 4 роки рогромити багатолітню людську працю, і не одного покоління трудівників села. Боляче дивитисьтрудівникам на розруху. Немає уже тракторної бригади (вирізав і здав на металобрухт), немає тієї худоби на фермі , немає більшої половини тваринницьких приміщень, немає, немає …, а от прибарахолений БАР (ніде не оформлений) посеред ферми Є і є Лисенко Р., який не бачить людей, не учили його у школі і дома батьки поважати людей, цінувати людську працю, відчувати людської болі, щоб творити таку наругу над людьми. Селяни Зеленькова не можуть стримати сліз обіди, не можуть зрозуміти, що відбувається. І де він такий узявся на наші голови, говорять і треба такому було вродитися щоб робити скільки зла.

Брехня, грабунок серед білого дня, хамське відношення до трудівників, побиття підлеглих, нацьковування одних на одних, а основне грабунок людського майна і грошей. Люди не можуть здолати мури „брехні та підлості”, область безсила проти Лисенка, район безсилий проти Лисенка, тому що не чують крику і людського болю селян із Зеленькова, що в Тальнівському районі. Люди в Зеленькові кинуті на пограбування і знущання Лисенком.

Неодноразово, життя селян с.Зеленьків висвітлювалось у районній газеті „Колос Тальнівщини”, у республіканських виданнях. Невдоволений „пан” Лисенко виступами газети „Колос Тальнівщини” навіть подавав її на суд. Хоча він і його бухгалтер Сатанівська В. всіляко, під присягою, „брехали на суді”. Люди захистили її і редактора. І суд справедливо виніс рішення відхилити позовну заяву Р. Лисенка проти газети. Але за дачу брехливих свідчень на суді і він і бухгалтер залишились без уваги.

Закінчився термін дії заключених договорів на землю у Лисенка, але не дивлячись на це він оре і сіє де хоче, і скільки хоче по земельних паях де йому уже не належать. А от другим гоподарникам робити цього не дає. Подає їх на суд, а підвласна прокуратура порушує кримінальну справу проти конкуруючої фірми СФГ „Вікторія” і її директора Ягич А.Я., яка заключила договора із власниками земельних паїв на 500 га землі. І дивує те, що порушені кримінальні справи, по вкраденій зарплаті, по привласненню людського майна в особливо великих розмірах, по підробці документів і т.д. не розглядаються, а от те, щоб сіяти для людей ХЛІБ у нашій державі стало злочином.

Тихо і спокійно спостерігає районна влада над розправою Лисенка над трудівниками Зеленькова. Самі селяни не хотять миритися із цим беззаконням. Б’ють тривогу, проводять збори і хотять забрати у Лисенка своє майно. Але це йому не до вподоби. Від Лисенка ідуть погрози жителям села розправою, він заказує своїх конкурентів. І уже у Зеленькові лунає стрілянина. То що ж буде далі? Що може бути страшнішим коли на такого „керівника” як у Зеленькові в Україні немає управи? Як жити далі селянам села, панове керівники усіх рівнів.

У селян Зеленькова живе надія. Надія на те, що за ці роки коли вони добиваються справедливості в своїй державі за своє майно, за свою зарплату, хтось зверне увагу на їх сльози, на неправду, яка звила кубло завдяки Р.Лисенку в Зеленькові, колись передовому господарстві на всю округу, яке очолював багато років Г.С.П., ветеран війни, учасник бойових дій, нині покійний Г.С. Васильович. Є і друга надія, що Руслан уже знайомими зеленьківцям методами „здере таки мільйон доларів” за сестру, що загинула в аварії, отримає землю під Києвом і переїде туди жити. І може тоді люди у Зеленькові заживуть по-людськи.

Январь 2, 2009

Leave a comment

Login